:: Оголошення про семінари

:: Матеріали семінарів

:: Статті та монографії

:: Наукові переклади

:: Термінологічні дослідження

:: Класичні першоджерела

:: Аспірантура

:: Інтернет-ресурси

 

Міжнародна конференція

"Декартова антропологія: Чого не можна вимагати від людини?"

[Матеріали до круглого столу]

Про необхідність нових підходів до перекладу творів Декарта

 Декарт є одним з найвідоміших і "найопрацьованіших" авторів ХVІІ століття, проте, як не парадоксально, нині маємо всі підстави стверджувати, що переклади його творів, доступні вітчизняному читачеві (і російські, і українські), не дають змоги адекватно відобразити його філософію. Якщо наші знання про останню не спираються на першоджерела, ми приречені не просто на приблизне й неточне, але дуже часто – на відверто неадекватне розуміння Декартової думки.

Головна причина цього, як нам здається, у неадекватності тієї традиції перекладів Декарта, що стала взірцем для деяких сучасних українських перекладачів, а також – у прагненні обмежитись самим лише "перекладацтвом", тобто уникнути серйозної аналітичної роботи, глибокого опанування вчень перекладаних авторів, вироблення уніфікованого і концептуально переконливого підходу; саме тому не надто часто бачимо, щоб наші перекладачі обґрунтовували свої концепції в спеціальних статтях чи бодай просто складали двомовні термінологічні покажчики.

У зв’язку з тим, що не лише філософське вчення Декарта загалом, але й, зокрема, його термінологія, гранично важливі для розуміння основних підвалин західної модерної філософії, ми пропонуємо для обговорення такі тези:

1. Ключовими для розуміння філософії Декарта є латиномовні твори французького мислителя. Саме латина надала йому лексичні засоби (це стосується як загальної, так і традиційної філософської лексики), що якнайліпше відобразили нюансованість або, як висловився свого часу Анрі Гуйє, "аристократизм" картезіанської метафізики. Декарт спромігся створити розвинену латинськомовну термінологічну систему, відображення якої в подальших перекладах живими сучасними мовами часто наражалось на серйозні ускладнення. Наголошуємо: якщо є сенс дискутувати з приводу того, чи варто вважати філософію Декарта системою, то наявність чіткої термінологічної системи, на яку спиралось його філософування, слід визнати безперечною.

2. Декартові терміни не довільні, дуже часто вони повинні тлумачитись цілком однозначно, їх не можна вживати одне замість одного з самих лише мотивів літературної досконалості перекладу чи усталеності традиції слововжитку (часто такі традиції виявляються відверто хибними).

3. Отже, адекватний, справді академічний переклад як філософських текстів самого Декарта (і латинських, і французьких), а також їхніх прижиттєвих авторизованих перекладів) повинен бути перш за все системним, тобто володіти лексичними ресурсами, які дали б можливість впоратись з перекладом не лише окремого абзацу, розділу чи навіть якогось твору, а не суперечили б наступним перекладам інших творів. Тексти Декарта слід перекладати так, ніби йдеться про окремий фрагмент з перекладу усього корпусу його текстів, з урахуванням історичних етапів становлення  Декартової думки.

4. Маємо констатувати, що обидва наявні українські переклади творів Декарта (Метафізичні розмисли. – Київ: Юніверс, 2000; Міркування про метод. – Київ: Тандем, 2001) не враховують цієї вимоги, їхній підхід обмежується більш-менш відвертим прагненням вписатись в російсько-радянську перекладацьку традицію, беззастережно і некритично прийнявши, а подекуди і побільшивши, усі її недоліки.

5. Продемонструвати це якнайліпше дозволяє Декартова гносеологія, не в останню чергу через те, що її вважають чи не найвідомішою частиною вчення філософа.

6. Можна говорити про наявність семи основних гносеологічних термінів Декарта, що позначають основні параметри res cogitans (подаємо їх оригінальну латинську форму і головні версії авторизованих французьких перекладів):

  • anima / ame (значення див. у Додатку 2 [.doc, 64K], Додатку 3 [.doc, 53K])

  • animus / esprit (давній латинський філософський термін, запроваджений ще Лукрецієм; позначав інстанцію, що відповідає в людині за інтелектуальні та вольові акти, на відміну від anima, що була першоосновою життєвих функцій і осередком чуттєвості; ця дистинкція поширена в творах блаж. Августина, в якого animus є вищою, інтелектуальною частиною anima; цей термін Декарт вживає рідко і майже завжди – в Августиновому значенні)

  • cogitatio / pensee (термін має два основних значення – по-перше, це власна назва субстанції, відповідної "ego", по-друге – найзагальніша назва будь-яких актів, що здійснюються в межах цієї субстанції)

  • ingenium / esprit (ми визначаємо цей термін як res cogitans в аспекті її індивідуальної потуги, обдарованості, природжених здібностей; mens, anima, raison, intellectus тощо властиві, за Декартом всім людям однаковою мірою, це їхні субстанційні властивості; на відміну від них ingenium розподілений принципово нерівномірно, саме він зумовлює ту різницю, що існує між людьми стосовно їхньої спроможності ефективно застосовувати свої субстанційні властивості: основні його риси – гострота/проникливість і здатність виразного сприйняття; наприклад, наявність mens забезпечує саму собою долученість до мисленнєвої субстанції, залежно ж від міри відпущеного нам ingenium, ми є розумнішими або дурнішими, проникливішими або тупішими, обдарованішими або пересічнішими).

  • intellectus / entendement (значення див. у Додатку 6 [.doc, 64K])

  • mens / esprit (значення див. у Додатку 2 [.doc, 64K], Додатку 3 [.doc, 53K])

  • ratio / raison (значення див. у Додатку 7 [.doc, 64K])

Важливо також зазначити, що термінам-іменникам, що позначають відповідні інстанції res cogitans, в Декарта відповідають чітко визначені дієслова, на особливості перекладу яких часто не звертають уваги не лише вітчизняні перекладачі (див. Додаток 5 [.doc, 56K]).

7. Як бачимо, вже у прижиттєвих авторизованих перекладах французькою термінологічна система Декарта істотно скорочується; залишились згадки самого філософа, який нарікав на бідність виражальних засобів французької мови у порівнянні з латиною. Так, Animus, Ingenium, Mens і Spiritus (останній термін має зазвичай суто теологічні (Saint Esprit) або ж фізіологічні (esprits animaux) конотації), відтворюються у франкомовних текстах через єдиний термін esprit, наслідком чого є як слабка визначеність останнього, так і складність інтерпретації текстів, де його ужито. Через тодішню нерозвиненість французької філософської мови і панівні літературні смаки ці переклади не спромоглись відтворити всього змістовного багатства оригіналів, проте сам Декарт змушений був погодитись на цю жертву, не бачачи іншої ради.

8. Зрештою, як можемо пересвідчитись, ця ситуація не стала для французької філософії фатальною і найактивніше Декарта досліджували саме на батьківщині. Проте запорукою адекватного розуміння освіченими людьми у Франції сенсу вкрай багатозначного esprit була класична освіта, що прищеплювала знання латини. Проте нині, коли знавців цієї мови стає дедалі менше, у Франції було здійснено новий, точний французький переклад латинського тексту (1990), причому – з ініціативи одного з найповажніших декартознавців – Жан-Марі Бейсада. Зростає кількість спроб знайти французькі однозначні відповідники для важливих латинських термінів Декарта (відтак і Спінози та інших авторів ХVІІ століття – Див. Додаток 4 [.doc, 36K]), наприклад, точаться дискусії щодо можливості перекладати mens іменником le Mental (див. Додаток 3 [.doc, 53K]) тощо. Тож проблема невідповідності латинської і французької термінологій Декарта сьогодні навіть у Франції є вельми актуальною. Тим більш актуальною є вона для української філософії.

9. Цю актуальність зумовлено, по-перше, зародковим станом українського декартознавства; по-друге, повною концептуально-лексичною залежністю українських перекладачів від російської перекладацької традиції; саму по собі залежність в такій царині, певна річ, не можна вважати негативом, річ у тім, що навіть відносно нові російські переклади Декарта, з позицій сучасного декартознавства, важко назвати бездоганними. Можна визначити 3 головних етапи російської традиції перекладу декартівських текстів: 1) кін. ХІХ – початок ХХ століття; 2) видання 1950–1953 рр.; 3) видання з серії "Философское наследие": 2 т., 1989 і 1994 рр. (ФН). Одразу кидається у вічі, що протягом більшої частини ХХ століття російськомовному читачеві були відомі переклади переважно франкомовних текстів, причому переклади "Медитацій про першу філософію" і "Першооснов філософії" (С.Я. Шейнман-Топштейн) виявились першими (!) російськими перекладами латинських, себто оригінальних, версій. Через це тривалий час російське декартознавство орієнтувалось на особливості французьких версій, з властивими їм збідненими лексично-поняттєвими ресурсами , зокрема – з невизначеністю esprit (див. вище п. 7); йому не властивий системний підхід до декартівської термінології, що засвідчується значною довільність перекладу термінів у першому томі ФН, якій перекладачі намагались зарадити за 5 років у 2 томі; найповнішому на сьогодні ФН-івському виданню бракує єдиної редакційної політики, адже різні перекладачі часто-густо не узгоджували своїх рішень щодо перекладу усталених термінів, тому, наприклад, зустрівши в тому чи тому російському перекладі слово "разум" чи "ум", ми не матимемо впевненості, якому термінові Декарта воно насправді відповідає.

10. Попри те, що нині існує лише два українських переклади декартівських текстів (теж, певна річ, франкомовних), наша ситуація виглядає ще тяжчою за російську. Адже з порівняльної таблиці (Додаток 1 [.doc, 46K]) стає очевидно, що 7 основних латинських гносеологічних термінів Декарта мають 5 відповідників (йдеться лише про головні значення) у французькій версії "Медитацій" (авториз. переклад герцога де Люїна, 1647), 5 – у рос. перекладі "Правил", 6 – у рос. перекладі "Першооснов філософії", 5 – у рос. перекладі "Медитацій", 6 – в українському перекладі "Meditations metaphysiques", що вельми нагадує більш-менш старанну кальку з попереднього, 5 – в рос. перекладі "Дискурсії про метод" і лише 3 (!) у аналогічному українському перекладі. Тобто можемо зробити висновок, що сучасні українські переклади Декарта орієнтовані або на калькування відповідних російських, або ж – на "радикальну термінологічну редукцію" французької версії, що сама вже є вельми "редукованою" щодо латинського оригіналу. Претензії ж до осмисленості вживання тих чи тих термінів деякими російськими і українськими перекладачами ще більші, досить згадати, наприклад, спроби перекладу Декартових animus чи cogitatio як "сознание" (в укр. перекладі калькованого), і це при тому, що сам Декарт лише 3 чи 4 рази вживає цей термін (для французької мови ХVІІ століття безперечний неологізм), переважно воліючи до нього не вдаватись. Втім, обсяг цього матеріалу не дозволяє докладно розглянути численні наслідки наших недостатньо систематизованих перекладів.

11. На наш погляд, фахового ознайомлення з Декартовою філософією наявні українські, як і російські, переклади творів Картезія не забезпечують. Вкрай актуальною є потреба у новому, академічному виданні збірки всіх філософських творів Декарта, яке б а) врахувало "складну" історію нині наявних видань; б) визнавало системність Декартової термінології; в) спиралось на канонічні видання текстів; г) враховувало фундаментальні відкриття, зроблені в світовому декартознавстві протягом останніх 30-ти років. Щоб убезпечитись від наявного термінологічного хаосу конче потрібно, щоб це видання містило паралельні тексти оригіналів, систематичні термінологічні покажчики та перекладацькі коментарі з обгрунтуванням обраних українських еквівалентів. Оскільки такий підхід у вітчизняній практиці досі застосовувався не часто, його впровадженню має передувати активне обговорення можливих перекладацьких рішень, оскільки від його прийняття чи неприйняття (незрідка суто психологічного) вітчизняною філософською громадськістю істотно залежить рівень культури вітчизняного філософування.

Олег Хома, д. філос. н., професор

Додатки (7):

  • Додаток 1 [.doc, 46K] — Порівняльна таблиця перекладу основних гносеологічних термінів Декарта в новітніх російських і українських виданнях.
  • Додаток 2 [.doc, 64K] — Реферативний огляд ІІ Розділу статті Етьєна Балібара "Ame (Esprit)" з Vocabulaire europeen des philosophies. – Paris: Seuil/Le Robert, 2004, pp. 70–74.
  • Додаток 3 [.doc, 53K] — Реферативний огляд словникової статті "Ame (Mens)" Шарля Рамона розділу "Спіноза" з Le vocabulaire des philosophes. II. Philosophie classique et moderne (XVII– XVIII). – Paris: Ellipses, 2002, pp. 182–183.
  • Додаток 4 [.doc, 36K] — Реферативний огляд статті П’єр-Франсуа Моро Психологічна термінологія Спінози та проблема її перекладу [французькою].
  • Додаток 5 [.doc, 56K] — Основні дієслова, використовувані в гносеології Декарта.
  • Додаток 6 [.doc, 64K] — Реферативний огляд статті Дені Туара "Еntendement" з Vocabulaire europeen des philosophies. – Paris: Seuil/Le Robert, 2004, pp. 351–352.
  • Додаток 7 [.doc, 64K] — Реферативний огляд статті Ф. Кодоса "Raison" зі словника L’Univers philosophique. Les notion philosophique. – Paris: PUF-Quadrige, t. II, pp. 2149–2151